Інтерв’ю Оксани Петровської

Директор-художній керівник Дніпровського національного театру ім. Т. Г. Шевченка, заслужена артистка України

Про любов до театру, прем’єри 105-го театрального сезону та складнощі у творчому процесі у
воєнний час.

1.У минулому році ви дебютували на сцені Дніпровського національного театру ім. Т. Г. Шевченка у ролі режисера-постановника з виставою «Циганка Аза» та моновиставою «З вірою і надією в серці». Розкажіть, з якими складнощами вам довелось зіткнутись?

Шлях вистави «Циганка Аза» до великої сцени нашого театру почався під керівництвом вже покійної Лідії Кушкової — народної артистки України. Після її смерті від ковіду вистава «Циганка Аза» залишилась сиротою. Я наважилася продовжити працю талановитої Лідії Степанівни.

Після прем’єри «Циганки Ази» театральні критики писали про незвичний прийом, який я використала у виставі, а саме відеопрезентацію сценічної дії на великому екрані, що дає можливість героям перебувати в умовному сценічному та телевізійному просторі.

Мало хто знає, що я використала цей прийом, аби заощадити витрати на прем’єру, але одночасно зберегти його потенціал і художні особливості. За допомогою професійної відеозйомки я змогла передати неймовірну красу української природи й атмосферу вільного духу циганського народу, які описував Михайло Старицький.

Щоб виконати план, театр має випускати 4-5 вистав протягом року. Це дуже дорого. А всі витрати на прем’єрні вистави театр оплачує самостійно. Все, що ми заробляємо своєю працею, віддається на підтримку будівлі театру, оскільки вона є історичною пам’яткою; ми закупаємо необхідне театральне обладнання та вкладаємо фінанси у розвиток театру.

Незважаючи ні на що, наш театр долає усі труднощі, і «Циганка Аза» — цьому підтвердження.

«Циганку Азу» глядачі зустрічають з посмішкою і проводжають аплодисментами. Я дякую всім, хто обирає наш театр — Дніпровський національний ім. Т. Г. Шевченка. Запрошую вас на перший показ драми «Циганка Аза» у 105-ому ювілейному театральному сезоні 27 листопада о 16:00.

2.Розкажіть, будь ласка, про вашу моновиставу «З вірою і надією в серці». Ми знаємо, що ви режисер-постановник, сценарист та виконавиця головної ролі.

За підтримки Міжнародного комітету Червоного Хреста, для проекту «Матері забутих синів» я написала сценарій до моновстави, яку присвятила усім матерям, до яких не повернулись сини — захисники України. Їх назвали зниклими безвісти. Я хотіла, щоб моя вистава дала цим жінкам найголовніше — надію на повернення їх синів-героїв додому. Я створила життєдальну історію, яка б підтримала кожну матір, що з вірою і надією в серці чекає на зустріч зі своєю дитиною.

3.Окрім керівництва першим державним театром України, ви також виконуєте обов’язки головного режисера і продовжуєте виходити на рідну сцену як акторка. Де ви знаходите сили на виконання такого обсягу роботи?

Так, зараз важкі часи. Я керую театром, відповідаю за художній процес, виконую роль головного режисера і навіть чергового режисера. Мені важко, але кому зараз легко? (Ніжно посміхається)

Я відповідаю за театр, відповідаю за все, що в ньому відбувається, тому кожного ранку до самого вечора я роблю свою роботу. Тому що моє серце належить театру.

4.Зараз у нашому театрі багато нових і молодих акторів, які одразу після навчання вийшли на велику сцену. Які складнощі виникають у творчому процесі?

На початку повномасштабної війни деякі наші артисти і працівники театру добровільно пішли боротися за свободу України. Ми дуже пишаємося ними і дякуємо їм за те, що вони нас захищають. Провідні актриси нашої сцени були вимушені поїхати за кордон.

Щоб продовжити роботу нашого театру, ми почали проводити творчі конкурси й запрошувати у родину шевченківців молодих українських артистів. Я розумію, як їм складно, оскільки вони, ледве перетнувши театральний поріг, одразу отримали ролі ведучих акторів. Я пишаюся їхньою роботою, вони у нас дуже талановиті.

Ці артисти проживають зараз дуже цікавий досвід: одразу після навчання вони «вилетіли» на велику сцену і проявили себе як справжні професіонали. Звичайно, не без допомоги старших колег — корифеїв театру Шевченка: дякуємо народним артистам України Василю Крачковському і Григорію Маслюку. Заслуженим артистам та артисткам України Володимиру Бережницькому, Віленові Головку, Валерію Мойсеєнку, Наталі Тафі, Нелі Ніколаєвій, Ірині Медяник. Заслуженим діячам мистецтв України Юрію Бєдніку та Олексію Коваленку та заслуженій працівниці культури України Марії Проценко. Вони щоденно діляться своїм безцінним досвідом та працюють з молодим поколінням шевченківців. Ми намагаємось допомогти молодим артистам відкрити свою душу глядачам. І у нас виходить. Виявилось, що ми всі дуже сміливі. (Посміхається)

5.Які прем’єри ви збираєтесь презентувати у 105-ому театральному сезоні?

До кінця цього року ми готуємо декілька прем’єрних вистав. У нас є план, який ми отримуємо від відділу культури і робимо все, що від нас залежить, аби його виконати. На жаль, на початку війни наш театр залишився без головного режисера, але наша сцена не залишиться порожньою.

З перших днів війни наш театр перетворився у волонтерській штаб, в якому шевченківці допомагали ТРО, ВСУ. Ми готували маскувальні сітки, шили бронежилети для захисників України. Для поранених бійців ми шили спортивні костюми і відвозили їх у шпиталі та військові частини. Ми проводимо благодійні патріотичні концерти, збираємо допомогу для родин-переселенців. І весь цей час ми чекали, коли нарешті повернемось на сцену, яка зараз дає можливість молодим режисерам реалізувати свій творчий потенціал у театрі, що носить ім’я Кобзаря.

Зараз у нашому театрі працює запрошений режисер та артист з Херсона Євген Карнаух, який уже 17-18 грудня презентує свою прем’єрну виставу «Край» на великій сцені театру Шевченка. Це дуже злободенна вистава для сучасного українського глядача. І ми щиро віримо в її успіх.

Також у цьому театральному сезоні артистки нашого театру презентували на рідній сцені свої режисерські роботи. Так, у листопаді відбулася прем’єра ліричної комедії на малій сцені «Я у твоїй шкірі». Режисер-постановник — провідна майстриня сцени Наталія Гаврикова.

І це не всі сюрпризи, які ми готуємо для наших глядачів. Незабаром заслужена артистка України Наталія Тафі презентує свою першу режисерську роботу «Вільна пара».

Ми не забули і про наших маленьких глядачів. Для них я готую одразу дві прем’єрні казки «Хто подолає дракона?» (прем’єра 24 грудня) та «Попелюшка» (прем’єра 30 грудня). Я сподіваюсб, що наші діти будуть задоволені казковими історіями. Тож, будь ласка, слідкуйте за репертуаром нашого театру, аби нічого не пропустити. (Посміхається)